4. Особливості філософського знання

 

Філософія не є експериментальною наукою. Вона не використовує  для вирішення своїх проблем конкретно-природничі методи пізнання. Але це зовсім не означає, що філософія не є наукою.

Філософія не може будуватися за природничо-науковими зразками. Вона має своє «поле» дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільства, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Предметом природничих наук є конкретні матеріальні об’єкти і властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення речовин, зміна їх складу або будови. Предметом фізики є, як відомо, природа, її властивості. Фізіологія вивчає життєдіяльність цілісного організму і його окремих частин – клітин, органів, функціональних систем тощо.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку.  Основними проблемами філософії є, як це вже було зазначено вище, найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про узагальнене. Воно може бути пізнаним на шляху до використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення - на рівні застосування діалектики , її основоположних принципів: єдності світу, відображення, практики, суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу.

Філософія – це система певних знань про природу, суспільство, людину, процес її мислення, пізнання. Ці знання у порівнянні з природничими мають свої особливості. В чому вони полягають?

1. Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, в результаті якого виділяють спільні риси, ознаки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі. Процес узагальнення здійснюється шляхом абстрагування – логічного засобу відхилення від того, що не є предметом дослідження на даному етапі пізнання, і концентрації уваги на тому, що є таким предметом.

Людське пізнання, життя людини немислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстагуючої діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже передбачає абстрагуючу діяльність людини якщо необхідно встановити їх відмінність, то ми не беремо до уваги того, що для них є спільним, відхиляємося від того, і навпаки, якщо нам необхідно встановити те, що для них є спільним, то ми подумки відхиляємося від того, що для них є відмінним. Це відхилення від тих чи інших ознак предмета і є ілюстрацією процесу абстрагування.

Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна властивість навколишньої дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. Як встановлюється така найзагальніша властивість поняття «матерія»? шляхом абстрагування, відхилення в процесі пізнання від конкретних її властивостей і концентрації уваги на більш загальних, аж до найзагальніших (всезагальних). Ось приблизний шлях такого абстрагування: «ця троянда» (має конкретну визначеність: «ця»); троянда (тут ми вже абстрагуємось від слова «ця»). Слово «троянда» фіксує більш загальне, ніж маємо у словосполученні «ця троянда». Далі. Слово «квітка». Воно охоплює всі квіти, що мають місце в дійсності, тобто ми подумки відхиляємось від конкретної різноманітності квітів, бо увага концентрується на тому загальному, що є у всіх квітів. Далі. Слово «рослина» включає в себе весь рослинний світ і є більш широкою абстракцією. Але це ще не є найбільш загальним поняттям. Ми можемо йти далі шляхом абстрагування (відхилення від конкретного). На цьому шляху більш загальним буде поняття «живе». Останнє включає в себе не лише весь рослинний світ, але й тваринний. Поняття «живе» має вже дуже високий рівень абстрагування. І, нарешті, поняття «матерія» фіксує у собі найзагальніше, бо у ньому фіксується все те, що існує об’єктивно, тобто поняття «матерія» має найвищий рівень відхилення від конкретного, найвищий рівень абстрагування.

Кожна наука має свій понятійний апарат, котрий дає можливість матеріалізувати знання. На відміну від понять філософії, цей понятійний апарат може бути застосований лише до конкретної галузі знань. Скажімо, економічна наука має такі поняття, як «продуктивні сили», «вартість», «прибуток» і т. ін. Вони відображають сутність економічних процесів. Однак не можуть бути застосованими для з’ясування проблем теорії пізнання, логіки, діалектики тощо, бо мають інший, відмінний від філософії рівень узагальнення. Так само закон вартості не може бути застосованим до з’ясування проблем біології, бо остання має свої, притаманні їй закони. Що ж торкається понять філософії, то вони використовуються в процесі пізнання у будь-яких сферах дійсності, оскільки ці поняття абстрагуються від усіх сфер буття, тобто в них виділяються найбільш загальні ознаки, що притаманні усім речам і явищам об’єктивного світу. Тому поняття філософії мають найвищий рівень узагальнення.

2.  Філософські  знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в системі відношення «людина – світ».

3.  Філософське знання – це таке знання, яке дає можливість з допомогою свого понятійного апарату адекватно відобразити рух і розвиток – плинність всього існуючого.

Життя – змінне, рухливе. Спокій, що спостерігається у природі, - річ відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет перебуває в даній системі у спокої, то щодо іншої системи він перебуває в русі. Такий закон природи. Діалектика відображає ці зміни, плинність. Але як? Це непросте запитання. Одна річ – це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ, більш складна, - відобразити цей рух, зміну у мисленні. Якщо світ змінюється, рухається, то філософія повинна мати такий понятійний апарат, який давав би адекватне уявлення про такий рух і розвиток.

Філософія, ще з часів Гегеля, має змогу завдяки своїм поняттям дати точне уявлення про рух, зміну, розвиток, взаємоз’взок речей в об’єктивній дійсності. Бо філософські поняття самі є рухливими, плинними; вони вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить в якість, а якість переходить в кількість; можливість стає дійсністю, остання ж є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, що зв’язане з ним; зміст визначається формою, але остання може бути змістом для іншого процесу і т. д.

Таким чином, знання, що фіксуються в понятійному апараті філософії дають змогу адекватно відобразити рух, зміни, взаємопереходи речей через власну гнучкість, рухливість.

4. І, нарешті, останнє. Філософське знання становить теоретичну основу світогляду, з допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину світу в його багатоманітності.