1. Поняття «аксіологія». Місце аксіології в системі культури. Цінності як визначальні характеристики людського буття. Структура цінностей

 

Філософське вчення про цінності та їх природу називається аксіологією (від грец. аксіс – цінність і логос – вчення). Але перш ніж сформуватися у сучасному вигляді, асіологія, як і вся філософія, пройшла історичний шлях свого розвитку.

В античній і середньовічній філософії цінності не відокремлювалися від життя, розглядалися як притаманні йому. Основними питаннями теорії цінностей за Сократа і Платона були переважно такі: «що є благо?», «справедливість?».

У середні віки цінності пов’язуються з божественною сутністю, набувають релігійного характеру Епоха Відродження висунула на перший план цінності гуманізму. В Новий час розвиток науки і нових суспільних відносин визначає багато в чому й основний підхід до розгляду речей та явищ як цінностей.

Особливу увагу приділяє цінностям І.Кант, вживаючи це поняття у спеціальному, вузькому розумінні: цінності, на його думку, є вимогами, зверненнями до волі, до цілі, яка стоїть перед людиною; вони є значущістю тих чи інших речей, явищ для людини. Приємним, вважав І.Кант, кожен називає те, що дає йому насолоду, прекрасним - те, що йому подобається, хорошим -те, що він цінить, схвалює, тобто те, у чому він бачить об’єктивну цінність.

Г.Гегель основну увагу приділяє розмежуванню цінностей на економічні (утилітарні), як товари, і духовні, пов’язані перш за все зі свободою духу.

У сучасній соціально – філософській та культурологічній літературі (адже конкретними дослідженнями цінностей займається і культурологія і соціологія) існують різні точки зору на природу цінностей та їх розуміння. Зокрема, цінності розглядаються як річ, яка має певну користь і здатна задовольняти ту чи іншу потребу людини; як норма; як значущість чогось для людини, соціальної групи чи спільноти тощо. Але всі ці розуміння відображають певну, реальну сторону цінності, тому їх треба розглядати не як взаємовиключні, а як взаємопроникаючі.

Можна також визначити поняття цінностей у найзагальнішому вигляді й таким чином: цінності є тими явищами (або сторонами, властивостями явищ) природи і суспільства, які корисні, потрібні людям того чи іншого суспільства чи його складових (груп, спільнот тощо), як дійсність, цілі або ідеали. Із цього визначення можна зробити висновок, що цінністю може бути не лише те, що існує. Але й те, що треба здійснити, за що треба боротися.

Цінності – це поняття, яке вказує на культурне, суспільне або ж особистісне значення (значущість) явищ і фактів дійсності. Саме тому при розгляді культури ми визначали її як систему цінностей. Цінність становить фундамент культури і предметним полем цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної.. Культура визначається як система цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності - осередком духовного життя суспільства, Культура встановлює що таке цінність, а що таке антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальні групи, об’єднуючись у політичній, економічній боротьби, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Соціальні цінності виступають у формі соціально – політичних ідей, ідеалів, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Цінності виконують роль інтегруючих, соціалізуючи, комунікативних основ в житті суспільства, забезпечують духовно – вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості і організованості його членів.

Суспільні цінності формуються поступово, через вибір певних видів поведінки і досвіду людей. Вони виступають як сукупність звичок, прийомів людського побуту, специфічні форми поведінки, що передаються від покоління до покоління як ознака власне людського способу життя, відмінні від тваринних, інстинктоподібних. З часом ці прийоми побуту закріплюються, схематизуються у вигляді традицій, обрядів, звичаїв, ритуалів. В них кодуються суспільно схвалені еталони людської поведінки. В подальшому їх вартісні взірці зберігаються і передаються наступним поколінням через соціальні інститути, заклади освіти, виховання, засоби масової інформації. Як результат цього процесу є формування людської психології, ментальності, способу життя людей у потрібному для суспільства напрямі.

Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно – практичної діяльності В цьому процесі цінності акумулювали потреби, інтереси, переживання суб’єкта.

Цінності виростали з нестатку як стану об’єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась як усвідомлений нестаток, а потім потреба трансформувалась в інтерес. На відміну від потреби, що спрямовувала людину на об’єкт її задоволення, інтерес орієнтований на ті умови, які забезпечують можливість задоволення потреби. Інтерес формується об’єктивно, як відображення місця індивіда в системі суспільних відносин, а суб’єктивно він відображається в меті. Мете – це ідеальний, спонукальний імпульс до активної діяльності, в якій відтворюється ідеальний образ задоволеної потреби, що спонукає людину до діяльності.

Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживанні, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм особистісний смисл. Саме з емоційного ставлення виникає відчуття значимості явищ, суб’єктивне цінування їх. Саме потреби, інтереси й емоційні переживання складають єдине ціле феномена цінності.

Цінності є не тільки наше ставлення до об’єктивних речей, а й предмет, який знаходить потреба для свого задоволення, отже, це – функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.