2. Поняття закону і закономірності
Закон – це суттєве відношення, зв'язок між сутностями,
який є об’єктивним, необхідним, повторювальним, загальним, внутрішнім,
суттєвим. Можна виділити три групи законів:
1) окремі закони, які притаманні певним формам руху
матерії (закони механіки, хімії, біології);
2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам
руху матерії (закони математики, кібернетики);
3) загальні, універсальні закони (закони діалектики).
Розрізняють закони природи і закони суспільства. Перші
діють стихійно, другі визначаються свідомою діяльністю людей. Розрізняють
закони розвитку і закони функціонування суспільства. Закони розвитку – це
закони, які діють протягом усієї історії і характерні для соціальної форми руху
матерії. До таких відноситься закон про визначальну роль суспільного буття щодо
суспільної свідомості, визначальну роль способу виробництва. До них відносяться
і закони діалектики.
Закони функціонування - об’єктивні закономірні зв’язки,
які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства.
З категорією «закон» має зв'язок категорія
«закономірність». Вони не тотожні поняття. В них відображені необхідні,
об’єктивні, загальні зв’язки, що існують в об’єктивному світі. Категорія
«закономірність» є ширшою за категорію «закон». Закономірність – це сукупна дія
багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність
розвитку природи і суспільства.
Закономірність визначає тенденції розвитку.
Наприклад, певному рівню розвитку продуктивних сил
повинен відповідати характер і рівень розвитку виробничих відносин –
визначається як закономірність розвитку суспільства.