2. Поняття закону і закономірності

 

Закон – це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є об’єктивним, необхідним, повторювальним, загальним, внутрішнім, суттєвим. Можна виділити три групи законів:

1) окремі закони, які притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології);

2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики);

3) загальні, універсальні закони (закони діалектики).

Розрізняють закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно, другі визначаються свідомою діяльністю людей. Розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства. Закони розвитку – це закони, які діють протягом усієї історії і характерні для соціальної форми руху матерії. До таких відноситься закон про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості, визначальну роль способу виробництва. До них відносяться і закони діалектики.

Закони функціонування - об’єктивні закономірні зв’язки, які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства.

З категорією «закон» має зв'язок категорія «закономірність». Вони не тотожні поняття. В них відображені необхідні, об’єктивні, загальні зв’язки, що існують в об’єктивному світі. Категорія «закономірність» є ширшою за категорію «закон». Закономірність – це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

Закономірність визначає тенденції розвитку.

Наприклад, певному рівню розвитку продуктивних сил повинен відповідати характер і рівень розвитку виробничих відносин – визначається як закономірність розвитку суспільства.