3. Структура свідомості, її рівні та функції

 

Розглядаючи структуру свідомості слід розуміти певну умовність та відносність будь – яких внутрішніх поділів. В свідомості можна виділити групи складових елементів, які умовно можна віднести до сфер.

Пізнавальна сфера включає знання, мислення, пам'ять. Знання є ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. Вони поділяються на емпіричні та теоретичні.

Мислення – психічний пізнавальний процес направлений на встановлення зв’язків між предметами, явищами, процесами та їх властивостями. Мислення забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

Пам'ять – психічний пізнавальний процес направлений на збереження, утримання і відтворення інформації. Важливе значення має увага, як здатність сконцентровувати свідомість на об’єкті пізнання.

Емоційна сфера свідомості - включає емоції, почуття, афекти, пристрасті та самопочуття. Емоції – відображення об’єкта у формі психічного переживання смислу явищ чи ситуацій.

Почуття - це вищий рівень емоційного переживання, який має предметно – ціннісний характер. Афекти – це бурхливо протікаючи емоції, які можуть спричинити звуження свідомості.

В емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їх потреб, інтересів.

Мотиваційно-вольову сферу свідомості представляють мотиви, інтереси, потреби. Вони спонукають людину сконцентровувати свідомість на певних об’єктах. Поряд із свідомістю існує рівень несвідомого. Несвідоме включає психічні стани, явища і дії, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та за порогові почуття. До структури несвідомого відносяться автоматизми й інтуїція. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт несвідомого, до якого включаються психічні явища, пов’язані з переходом з рівня свідомості на рівень автоматизму. В підсвідомості зберігається інформація, яка забута або втратила чіткість.

Вперше в історії науки проблему співвідношення свідомого і несвідомого намагався розв’язати австрійський психолог і психіатр З.Фрейд. Він вказав на особливість несвідомого в психіці людини.

В суб’єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на усвідомлення, аналіз, цілісну оцінку людиною власних знань, думок почуттів, інтересів, мотивів, ідеалів, дій. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до себе, здійснює самооцінку, самопізнання, самовиховання, і всі інші внутрішні характеристики себе. Людина оцінюючи себе спів ставляє її з соціальними нормами, правилами, ідеалами.

Людина формує власний образ «Я».

Таким чином, самосвідомість – важлива умова постійного самовдосконалення людини.

Основними функціями свідомості є: інформаційна – забезпечує людину інформацією про стан та процеси дійсності; пізнавальну – отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності; цілепокладання – формує образ результату діяльності; організаційно-вольова – зосереджує духовні та фізичні сили у напрямку досягнення мети; контрольно-регулятивна – здійснює свідоме спостереження за діями людини та їх коригування.

Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких забезпечує людині особливий спосіб буття.