1. Філософія як мудрість. Основні проблеми філософії

 

Філософія – одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує понад 2500 років.  Філософію ще з давніх – давен визначали як любов до мудрості (слово «філософія» грецького походження – від phileo – люблю і sophia – мудрість). Філософія – особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи буття, про найбільш загальні характеристики людських відносин до природи, суспільства,духовного життя у всіх його проявах.

Філософія вивчає  найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу, а саме: його єдність , природу, тенденцій розвитку тощо. Завдання ж загального, фундаментального  знання є  важливим для пізнання істини, оскільки в загальному більше суттєвого, ніж в одиничному. Патріарх світової філософії Арістотель якого Гегель назвав «вчителем людства» , стверджував, що «той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме».

Пізнати, з’ясувати загальне – непросто. Загальне  не сприймається на рівні відчуттів. Загальне є продуктом логічного мислення. Воно складає  основу  наукового знання. Аристотель вважав, що  знанням найбільшою мірою володіє той, хто знає загальне. Мабуть, найважче всього для людини пізнати саме це, найбільш загальне, бо воно є найдалі від чуттєвих сприйнять.

Оскільки філософія досліджує найбільш загальні проблеми існування світу, остільки вона саме тому здатна осягнути його в цілому, дати цілісне уявлення про світ, його розвиток, тенденції поступу. Це торкається також і світу самої людини, її виникнення, розвитку, місця у природі тощо. Філософська проблематика визначає специфіку філософського знання. До найважливіших проблем  філософії відносяться такі:

- хто така людина і яке місце вона займає в світі?

- яка  природа світу , космосу?

- в чому полягає причина і основа його існування?

- чи є якісь зовнішні підстави існування  Всесвіту, чи є він самодостатнім і чи не потребує для свого буття зовнішніх сил?

- в чому сенс людського  буття і основа його існування?

- в чому суть людського щастя? Як слід розуміти добро і зло?

Уявлення про предмет в цілому, його цілісне бачення є надбанням розуму людини, свідченням могутності її інтелекту, здатності з’ясовувати найбільш загальні закономірності розвитку всього сутнісного. Філософія, - відзначав Гегель, - займається не окремими ситуаціями, а загальним мисленням, оскільки проникає в ціле (прослідковує загальні закономірності. 

Складні явища чи процеси людина може охопити в мисленні у цілому, але за умови, коли здатна виділити найбільш загальне, суттєве, притаманне усім цим явищам чи процесам. У цьому контексті філософія, як пошук цілого, загального, співвідноситься з мудрістю. Філософія як наука вчить дивитися на все з точки зору вічності.

Філософія  ототожнюється зі знанням первоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Аристотеля, слід віднести до «мудрості». Бо «мудрість є наука про визначальні причини і начала».  «Наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини»; «Жодне з чуттєвих сприйнять ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають важливі знання про одиничне, бо вони не вказують «чому» … Мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті що «знають причину»; «Ми наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші за них, оскільки вони знають причини того, що створюється». Аристотель пояснює, кого можна називати мудрим, і якої науки це стосується:

«По-перше, ми припускаємо, що мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожний предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнавати важке і нелегко осягнене для людини (сприйняття почуттями властиве всім, а тому це легко, і нічого мудрого в цьому немає). По-третє, ми вважаємо, що більш мудрішим у будь-якій науці є той, хто більш точний і більш здатний навчити виявлення причин».

Філософія як наука досліджує те, що «найбільш гідне пізнання – первоначала і причини, бо  на їх основі пізнається все інше …»; «Отже, з усього викладеного випливає, що ім’я мудрості необхідно віднести до однієї і тієї ж науки: це повинна бути наука, котра досліджує первоначала і причини». Такою наукою є філософія. «Філософія – найбільш цінна з наук,  бо спрямована на пізнання першопричин, сутнісного і вічного».

Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і первоначал, « сутнісного і вічного».

Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, «сутнісного і вічного», дає змогу розкривати закономірні зв’язки.  Закон  і визначається як відношення між сутностями, найбільш загальний, установлений зв’язок між речами, який повторюється за відповідних умов і є внутрішнім, необхідним, загальним та суттєвим. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання. Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; первоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків.