1. Філософський зміст категорії «буття»

 

Проблема буття відноситься до так званих «вічних питань» філософії, оскільки вона стосується найважливіших сторін людського життя: світогляду, цінностей, ідеалів. Філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється з допомогою найзагальніших понять і категорій. Найбільш загальною категорією філософії є категорія «буття». Ця категорія визначає як все, що реально існує, що ми бачимо; все, що ми не бачимо, але воно є у дійсності, наприклад, радіохвилі; всі духовні явища.

Розділ філософії,який вивчає буття називається онтологія. Він визначає фундаментальні принципи і основи буття, першоначала і першопричини всього сутнісного. Це вчення про світ, про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір і час, причинність тощо.

Протилежністю буття є небуття: це ті межі, той момент, коли речей (явищ, предметів) ще немає або вже немає. Небуття є моментом виникнення одного і зникнення іншого, або навпаки. З небуттям повязується не тільки смерть, але й нереалізовані плани, обмануті надії, розірвані зв’язки. Страх перед небуттям заставляє людину замислитись над буттям, його осмислити, надати йому сенсу.

Є думка, що взагалі небуття є більш важливішим ніж, буття, яке є тільки «тінню небуття, його виворіт».

Проблема буття знайшла своє відображення в історії філософії.

Старогрецький філософ Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються є небуття, омана.

Геракліт зазначав, що буття стабільного, стійкого немає, сутність буття у вічному становленні як єдності буття і небуття.

Античний філософ Платон намагався вирішити проблему буття через категорію «єдине», яке б включало в себе не тільки тілесне, але й мудрість, справедливість і інші здібності душі людської.

Арістотель визначав буття через співвідношення одиничного і загального. Одиничне існує як те, що сприймається чуттєво, а загальне як те, що пізнається розумом.

У середньовічній філософії справжнє буття належить виключно богу, а несправжнє – всьому створеному ним матеріальному, тілесному чуттєвому. В християнській релігії буття є буттям у Христі, що означає причетність до небесної плоті, тому віруюча людина не підлягає гріху, прокляттю, закону і смерті.

За Гегелем, буття коріниться в світовому розумі, формою якого є логіка, а змістом є Бог в своїй сутності, як абсолютне творче начало.

Матеріалізм справжнім буттям наділяв матерію, тілесність,рече вість, яким протистоїть свідомість. Буття – це матерія, що чуттєво сприймається, все те, що виникає, стає фактично існує і зникає.

Марксизм, визначаючи матерію первинною і визначальною по відношенню до свідомості, не ототожнює її з буттям, як його попередники матеріалісти. Енгельс вважав, що справжня єдність світу не в його бутті, а в його матеріальності.

Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні,так і духовні феномени. Буття не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою. Буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального

Специфічна особливість буття природи полягає в тому, що воно існує до появи людини. Воно є первинним, базисним стосовно інших форм буття. На його основі виникає олюднена природа, формується суспільне і духовне буття. Буття олюдненої природи є єдністю природних закономірностей і суспільних процесів.

Це той штучний світ, в якому живе людина і якій вона створила за допомогою своєї діяльності відповідно до своїх потреб та інтересів.

Серед форм буття людини виділяють предметно-практичну діяльність, практику соціальних перетворень і процес «самостворення» людини.

Суть предметно-практичної діяльності полягає в тому, що людина як фізичне тіло діє на інші фізичні об’єкти і змінює, перетворює їх з метою задоволення своїх потреб в їжі,житлі, одежі.

Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для їхнього життя соціальний устрій.

Людина формує свій духовний світ по-перше пошуками ідеалів, що приваблюють її, користуючись певною системою моральних та естетичних цінностей. По-друге, вона прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе.

Нарешті, людина постійно конструює проекти перетворення світу(у тому числі і саму себе) до того його стану, в якому в якому хотіла жити, стану, що гідний її.

Буття людської свідомості є, таким чином, функціональним, воно формується аксіологічними, когнітивними, конструктивно-проектуючими чинниками.

Буття суспільства ґрунтується на бутті олюдненої природи і власне природи, але закономірності соціального буття безпосередньо не витікають із природних закономірностей, а лише детермінуються природними закономірностями.

Формування людини, її перетворення в істоту соціальну є ніщо інше, як освоєння індивідом суспільних цінностей. Зрозуміло, що індивід не в змозі освоїти всі здобутки суспільства, але його соціальне значення залежить від того, скільки він засвоїв, і як він їх може відтворити.

Синонімом поняття «буття» вживають термін «реальність». Реальність умовно поділяється на об’єктивну і суб’єктивну. Обєктивна реальність ототожнюється з фізичною реальністю, як визнання фізичного світу, що розвивається за власним законами . Обєктивна реальність включає в себе не тільки матеріальні об’єкти, фізичну природу, матерію, що рухається, механічні, хімічні, фізичні, біологічні, але й інформаційні процеси. Обєктивна реальність - це все те, що існує незалежно від людини. Субєктивна реальність – це реальність, що відображається у свідомості суб’єкта і складає духовний світ людини.