2. Християнсько-середньовічна апологетика і патристика

 

Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої «апологетики» («апологія»- захист). Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство. Найбільш відомим представником цієї епохи був Квінт Тертуліан ( 160 – 229рр.), який проголосив думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри.

Тертуліану належить ідея віри в абсурдне, як справжню основу буття: «Вірюю, бо це абсурдне». Ця теза Тертуліана зовсім не абсурдна, як може здаватися на перший погляд. Вона набирає сенсу в умовах соціального тупика, у якому опинилося рабовласницьке суспільство за часів його кризи і розпаду. Ще для античної свідомості здавалися абсурдними догми християнського вчення: про створення світу за сім днів,непорочне зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що треба полюбити ворога як ближнього свого, що усі люди є духовними братами. Адже з точки зору здорового глузду, який панував у масовій свідомості того часу, між рабами і рабовласниками пролягає прірва , яку не можна подолати. Так само ставлення до ворога повинно бути однозначно ворожим. Логіка християнського світогляду руйнувала зруйновані стереотипи і будувала на їхньому місці новий світоглядний базис. «Абсурдність» християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації.

В кінці ІІІ на початку ІV ст. християнство стає державною релігією у Римській імперії. Тепер треба було систематизувати християнське віровчення, обґрунтувати і роз’яснити віруючим його догми про Трійцю, про триєдність божественної сутності. Найвидатніші ідеологи віри були названі «отцями церкви». Серед них виділяються Григорій Назіанзін (330 -390 рр.), Василій Великий (330 – 379рр.), Григорій Нісський (325 -394 рр.), Аврелій Августин Блаженний (354 -430 рр.). Період в який вони творили і діяли названий періодом патристики.

На зламі IV ст. нашої ери Римська імперія почала втрачати свою колишню могутність через загострення соціальної напруги і класову боротьбу. Повстання рабів, а також навала варварів призвели до того, що у V столітті Римська імперія остаточно розпадається. Разом з розпадом останньої рухнув рабовласницький лад, на руїнах якого виникло нове, феодальне суспільство. Відбулася зміна греко-римської культури - феодальною культурою, світоглядною основою якої стало християнство. Все це знайшло відображення і в суспільній свідомості, зокрема у філософії. Остання стає служницею богослов'я, а філософи стають, як правило, апологетами (захисниками) християнства.