2. Давньокитайська філософія

 

Філософія Стародавнього Китаю виникла на основі різних вчень, шкіл, напрямків, міфологічного і релігійного світоглядів. Провідне місце в ній належить таким напрямкам, як конфуціанство і даосизм.

Конфуціанство – етичне, політичне і філософське вчення, засновником якого був видитний китайський філософ Конфуцій (551-479рр. до нашої ери).

В давньокитайській філософії головною темою були проблеми регулювання між людиною і суспільством, правителем і підлеглими, моральні засади їх взаємовідносин.

Кунфуцій – видатна, харизматична людина. Знання про нього, - це розповіді його учнів і послідовників, котрі записали його думки і оформили їх у книзі під назвою «Бесіди і висловлювання».

У житті Конфуцій був привітним, уважним, ввічливім; зі своїми учнями – сердечним і щирим; у своїй діяльності дотримувався чотирьох правил: не бути категоричним у своїх судженнях; не займатися пустими розмірковування; не виявляти впертості; не дбати про себе особисто. Конфуцій був прихильником традиційних китайських церемоній, дисципліни і порядку. Розповідають, що він навіть не входив до оселі, якщо хідник біля дверей був розстелений неакуратно.

 Будучи очевидцем хаосу, чвар, роздробленості, що мали місце в тодішньому Китаї, причину він вбачав у занепаді суспільної моралі, у забутті звичаїв і традицій предків. Звернення до старовини, відродження її – ось шлях, котрий, на думку філософа, приведе до гармонійних стосунків між людьми, людиною і суспільством і таким чином, гарантуватиме стабільність держави. Проблема регулювання суспільних відносин на основі певних моральних цінностей стали у вченні Конфуція провідними.

Конфуцій вважав, що для благородної людини повинні бути характерні п’ять необхідних моральних якостей: щедрість, щирість, серйозність, старанність і доброта. Він був переконаний, що той, кому властиві ці якості, «у будь-якому місці Піднебесної буде вважатися гуманним».

Моральним кредом для Конфуціябула вимога: «Не роби людині того,чого не бажаєш собі». Конфуцій був прихильником чіткого розподілу обов’язків між людьми, вимагав, щоб кожен займався своєю справою, робив те,що вміє.

 Суспільство розвивається не само по собі, не стихійно, а за «законом неба» як верховного божества. Держава, її правитель, його влада – божественного походження. Така «воля неба». Виходячи з цього, Конфуцій поділяв людей на чотири групи: перша група – це ті, хто має знання від народження. Ці знання їм дарує «небо», друга група – ті, хто набуває знання в процесі навчання; третя група – ті, що вчаться і мають у цьому великі труднощі; четверта група – ті, хто має великі труднощі в навчанні і не вчиться. Це народ.

Перша група людей прагне до справедливості. Всі інші – до особистої вигоди. Висока моральність «благородних» людей з першої групи зумовлює їх владу над простим народом, доля якого - важка фізична праця і беззастережне підкорення людям з першої групи. Звідси і вимога Конфуція прийняти це як «волю неба» і повність підкоритися правитель(державцю). Така точка зору на державу, ладу правителя,безумовно, зберігалася з інтересами панівної верхівки давньокитайського суспільства.

Філософ пропонує здійснити це з допомогою виховання народу, формування у нього доброчинних якостей. Для Конфуція було доброчинним означає: любити не скільки себе, скільки інших; за добро відплачувати добром; заради чужих інтересів жертвувати своїми; бути слухняним, покірливим, шанобливим до старших, особливо тих, хто стоїть на вищих щаблях у соціальній ієрархії. Якщо такі доброчинні якості у народу не будуть виховані, застерігає філософ, держава не буде стабільною, а її правитель може втратити владу.

Основою стабільності соціального устрою, збереження влади аристократії є регулювання відносин між людьми, людиною і суспільством, вищим і нищими його верствами.

Конфуцій вважав,що чинний суспільний устрій ( феодальний лад) можна зберегти лише за умови неухильного дотримання стародавніх традицій, культу предків, культурних надбань минулого, регулювання морально - етичних стосунків між правителем і його підлеглими. У зв’язку з цим філософ пропонує низку заходів, щоб здійснити це на практиці. В основі цих заходів повинні бути: людяність(«жень») і етикет, церемонія(«лі»).

Головними в морально - етичному вченні Конфуція є поняття «лі» (етикет) і «жень»(людяність).

«Лі» – це основа гармонійних стосунків між людьми, правителем, і підлеглими. Дотримання «лі»означає, що кожен повинен знати своє місце у суспільстві ієрархії і діями відповідно до свого становища, бо його місце в ньому – не від влади, а від «волі неба».

Якщо людина дотримується «лі, ними легко керувати. Без «лі» це здійснити важко. Бо поважність без «лі» призводить до метушливості ; обережність без «лі « призводить до боягутства; сміливість без «лі» призводитьдо смут ; прямота без «лі» призводить до брутальності. Якщо у верхах дотримуються «лі», народом легше керувати.

- Отже, конфуціанське поняття «лі»широке за своїм змістом. Це не лише правила певної соціальної поведінки, але й важливий принцип політики, засіб курування людьми і державою, критерії правильної дії державця і його підлеглих. Поняття «лі» в етиці Конфуція є осново побожним не лише у стосунках між правителем і підлеглими, але й у колі родинних стосунків.

- Поняття «людяність» («жень») в етиці Конфуція _ це моральний закон. Людяним є той, хто беззастережно підпорядковує свої інтереси вищим за своїм соціальним становищем, хто вшановує старших, ставиться до них з повагою і покірливістю.

Людяність – це чемність,покірливість,терпимість, ввічливість – риси, які повинні лежати в основі керування людьми. Коли Кунфуція запитали, як можна керувати людьми за допомогою ввічливості, він висловив здивування «Яка ж у цьому складність? Якщо з допомогою ввічливості не можна керувати державою, то що ж це тоді за «лі»? «

Особливо ввічливість, наголошував Конфуцій, повинна бути питання службовцям, їх ставленню до людей ( дуже актуальній для нашого сьогодення, чи неправда?). Згодом у китайській соціальній практиці ввічливість стала традицією, було доведено до вичерпності і відома тепер як «китайський церемоніал».

Конфуцій висловив ряд ідей стосовно розуміння загальності руху, змін, котрі мають місце у природі. Розповідають, що , стоячи на березі річки, філософ глибоко думно проводив: «Усе тече так само, як і вода. Час біжить, не зупиняючись, ні вдень, ні вночі».

Конфуцій був прихильником «культу неба» як верховного божества. Разом з тим зауважував, що «первоначалом усіх речей» є «ніщо і порожність».

 Отже, конфуціанство, його норми, правила поведінки, соціальний порядок, традиційна ритуальність – усе це було підпорядковане єдиній меті: зміцненню держави і влади правителя, вихованню підлеглих у дусі беззастережної покори їм.

 Протягом багатьох століть конфуціанство сприяло зміцнею феодальних порядків у Китаї.

Другим провідним напрямком давньокитайської філософії був даосизм.

Даосизм ( від китайськ. дао-цзя – школа дао) викик у 2-й половині I тисячоліття до нашої ери. Його засновником був видатний філософ Лао-цзи(579-499рр. до нашої ери).

Основні положення даосизму:

1. Світ розвивається за природнім законом, а не за «законом неба». Природним законом є дао – шлях, яком у з необхідністю підпорядковано все те, що існує. Дао – це «матір усіх речей». Дао породщує одне, одне породжує два, два проджує три, а три породжує всі речі. Дао –все загальний закон розвитку світу.

Дао, як закон, не можна ні побачити, ні відчути, ні стрийняти на дотик. Дао не має ваги, не видає звуків, не має форми. За словами Лао-цзи , «дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш його, але нечуєш, ловиш його, але не можеш впіймати».

Важливим положення вчення Лао-цзи його уявлення про першооснову всього існуючого. Такою першоосновою, на йогодумку, є вічна, єдина і неподільна матеріальна субстанція «ці» у поєднанні з дао. Згодом, у послідовників філософії Лао-цзи, субстанція «ці» вже поділяється на п’ять речовинних видів( дерево, воду, землю, вогонь і метал) як складових елементів усіх речей.

- Лао-цзи, як і Конфуцій, виходив з того, що світ – змінний, плиний. В процесі цього речі перетворюються на щось інше. Все це відбувається за законом дао. Змінність речей – невід’ємна властивість матеріальної субстанції «ці». Так, «у світі найслабкіші перемагають найсильніших»; «вода м’яка, але руйнує тверде»; «звуки, зливаючися,переходять в гармонію». Людина, зауважує Лао-цзи, не може перешкодити цим змінам, бо вони відбуваються незалежно від її волі.

- Лао-цзи - чи не один з перших давньокитайських філософів, який звернув увагу на суперечливість буття світу. Він стверджував, що речі, досягнувши пених меж, стають іншими: «неповне стає повним; криве-прямим;порожне наповнюється і навпаки». Це означає, що речі мають у собі «інь»і «янь» як свої протилежності. Завдяки їх взаємодії виникає гармонія, щось нове. Взаємодію протилежностей Лао-цзи розглядав як загальну закономірність, як дао усіх речей. Вчення Лао-цзи було з однією з перших філософських систем, яка започаткувала новий напрямок у філософії на основі матеріальних первоначал, відмінних від міфології, релігії і конфуціанства. Ідея Лао-цзи мали великий вплив на розвиток культури і філософії Китаю.