2. Єдність природного і соціального в людині

 

Розуміння сутності (природи) людини пов’язане з визначенням характеру взаємозв’язку і взаємодії природного, соціального і духовного в людському існуванні. Історія людської думки налічує безліч варіантів розв’язання проблеми сутності і походження людини. Натуралістична (біологізаторська) концепція домінуючою рисою якої є уявлення про людину як переважно природну істоту, життя, поведінка, індивідуальні і суспільні якості якої, обумовлені біологічними чинниками. До таких концепцій відносяться соціобіологія, соціал-дарвінізм, теорія Мальтуса, фрейдизм та ідеї расово-антропологічної школи. Щодо проблеми походження людини, то починаючи з Х1Х століття теоретичною основою натуралістичного підходу постають ідеї біологічної еволюції людини (відома теорія Дарвіна). Згідно цієї теорії, походження людини є наслідком еволюційного вдосконалення живих істот. Безперечно, людина як біологічний вид «хомо сапієнс» належить до природного світу, біологічні закономірності й чинники відіграють значну роль в її життєдіяльності, їх не можна ігнорувати.

До основних біологічних передумов, які забезпечили перехід до свідомості та діяльності належать: унікальний людський мозок; вільні передні кінцівки, поєднані з прямоходінням; особлива будова гортані, придатна для членороздільного мовлення. Праця закріпила прямоходіння як стійку рису у спробі життєдіяльності людини, котра потребує вивільнення руки для виконання нових складних операцій. Відображення світу людиною здійснюється через мозок і ті складні нервові процеси, які пов’язують людину з навколишнім світом. Сучасна наука дає багатий матеріал для вивчення фізіологічних основ психічної діяльності людини. Але як би ми досконало не вивчали структуру і особливості функціонування мозку, самих лише фізіологічних основ та біологічних передумов недостатньо для того, щоб розкрити сутність свідомості. Не слід забувати, що мозок - лише орган мислення, а суб’єктом мислення виступає людина в нерозривному зв’язку із природою і суспільством.

Якісну відмінність соціального життя не можна пояснити біологічним механізмом, бо вона є несумісною з корінним принципом біоеволюції – природнім добором. Біологічними чинниками не можна пояснити духовність людини, вона не є похідною від певного набору генів. Такі прояви людської духовності, як совість, відповідальність, моральність та інше, не потрібні для виживання, пристосування до навколишнього середовища.

Релігійні концепції підкреслюють надприродній характер людського буття.

Згідно з концепцією космічного походження людини (А.Л.Чижевський, В.І.Вернадський, Тейяр де Шарден), поява людини не є випадковим і локальним наслідком лише біоеволюції на Землі. Виникнення соціальної форми матерії є загальною тенденцією космічної еволюції.

Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соціальне. Трудова теорія поєднала процес походження людини з процесом виникнення суспільства. Сутність цього процесу полягає в появі нового ступеня еволюції, який не є пасивним пристосуванням організму до навколишнього середовища, а в новому способі життєдіяльності - соціальній практиці. Поряд з працею (активним перетворенням і освоєнням природи), основними чинниками виникнення людини є соціальність (суспільний характер життєдіяльності), здатність до мовного спілкування, поява свідомості (усвідомленого і доцільного характеру діяльності).

Таким чином, людина виступає в марксистській теорії як соціальна істота, її сутність визначається як сукупність суспільних відносин. Всі суто людські якості, в тому числі і свідомість, є результатом суспільно-практичного життя. Людина самостворює і саморозвиває себе в процесі історичного і культурного розвитку.

З одного боку, людина є продуктом певної епохи, наявної форми суспільства. ЇЇ поведінка, свідомість та інші прояви власного існування обумовлені всіма можливими помилками, ідеологічними стереотипами, інтересами та цінностями конкретного суспільства. Проте, з другого боку, людина є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури.

Таким чином, суспільно – історична обумовленість людини полягає не лише у впливі на неї суспільного середовища, соціальних відносин даної епохи, але й в тому, що вона отримує можливість самовизначатися, робити вільний вибір своєї долі, спілкуватися з історичним минулим і майбутнім через світ культури людства.