6. Суть та структура духовного життя суспільства

 

Духовне життя суспільства – одна із головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо) разом з його носіями (суб’єктами) та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення і поширення виробництва. Соціальна філософія не уявляє існування ідей без їх суб’єкта. Є суб’єкт – є ідея; нема суб’єкта – немає ідеї. Звичайно, ідеї отримують і автономне існування. Суб’єкт – це люди, а вони смертні. Ідеї ж опредметнюються у речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують завдяки історичній пам’яті, що передаються від покоління до покоління через культуру, освіту, виховання.

Суб’єктами духовного життя суспільства є люди – індивіди та соціальні спільності (класи, нації, народи). У цьому випадку можна говорити про особисте духовне життя людини (її духовний світ), про духовне життя класу (класова самосвідомість), нації (національний характер, національна психологія, культура), народу (традиції, звичаї).

Духовний світ людини - це її почуття, духовні орієнтації та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі. Вихідним моментом, важливою стороною розвитку та функціонування суспільства є духовне життя. Воно може бути змістовним, внаслідок чого виникає позитивна духовна атмосфера життя людей, сприятливий морально - психологічний клімат, або бідним і невиразним, інколи у ньому панує справжня байдужість. А в змісті духовного життя суспільства виявляється його справжня бездуховність.

Основу духовного життя суспільства становить духовна діяльність, яку можна розглядати як діяльність свідомості, в процесі якої виникають ті чи інші думки й почуття людей, їх образи та уявлення про природні та соціальні явища. Результатом цієї діяльності є стають певні погляди людей на світ, наукові ідеї і теорії, мораль, мистецтво, релігія. Вони втілюються в моральних принципах та нормах поведінки, творах народного та професійного мистецтва, в релігійних обрядах, ритуалах.

Особливим видом духовної діяльності є поширення духовних цінностей з метою їх засвоєння людьми, що має вирішальне значення для підвищення їх освіченості, культури. Основною рушійною силою духовної діяльності є духовні потреби – внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Вони об’єктивні за своїм змістом, обумовлені обставинами людського життя і відображають необхідність духовного освоєння навколишнього природного і соціального світу. Суттєвою складовою духовного життя суспільства є також духовне споживання, тобто споживання тих духовних цінностей. Споживання цих цінностей спрямоване на задоволення духовних потреб людей. Предмети духовного споживання (твори мистецтва, моральні, релігійні цінності) формують відповідні потреби, отже, багатство речей і явищ духовної культури суспільства є важливою передумовою формування різноманітних духовних потреб людини.

Духовне споживання може бути стихійним, тобто коли людина сама обирає цінності, а може нав’язуватися рекламою, засобами масової інформації, масової культури. У такому випадку відбувається маніпулювання людською свідомістю. Духовне виробництво і споживання духовних цінностей визначається духовними відносинами. Духовне виробництво – це виробництво свідомості, як вид трудової діяльності, сутність якої є творення предметів духовних потреб людини. Для духовного виробництва характерна творчість. Без свободи творчості неможливе духовне виробництво. Без свободи вона перетворюється на ремесло, яке втрачає здатність піднестися над дійсністю, узагальнити її форми і різноманітні прояви до рівня ідеалу, що передує майбутньому і постає його спонукальною силою. Духовне виробництво – це виробництво свідомості: ідей, поглядів, переконань, гіпотез, теорій. Воно здійснюється повсякденню і повсякчасно.

Духовне виробництво поділяється на масове(усна народна творчість),індивідуальне(діяльність композиторів, письменників, поетів, акторів, співаків), спеціалізоване (навчально – культурні заклади, театри, музеї, культурні установи).