5. Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу і до самої себе

 

Практика – це чуттєво-предметна діяльність людини, спрямована на перетворення природи, соціальних умов життя, специфічний людський спосіб взаємодії людини з оточуючим середовищем.

Близьким за змістом до практики є поняття «діяльність» і «праця». Діяльність є поняттям більш широким за обсягом у порівнянні з практикою. Діяльність охоплює всі прояви людського суспільного життя, які здійснюються як в практичній так і в теоретичній формі. Залежно від характеру об’єкта, на який спрямована діяльність, виділяють такі основні види діяльності:

- діяльність по перетворенню природи;

- діяльність по перетворенню суспільства, що постає у революційно-руйнівній і у конструктивно-організаційній формах;

- діяльність по формуванню і перетворенню самої людини;

- діяльність по самовдосконаленню;

- пізнавальна діяльність, при якій активність суб’єкта спрямована на об’єкт, але при цьому вона не змінює останнього, а відтворює його в ідеальній формі;

- ціннісна діяльність, своєрідність якої полягає в тому, що вона надає об’єктивно-суб’єктивну інформацію про певні соціальні цінності, норми, імперативи.

Поняття «праця» є більш вузьким стосовно практики. Праця є процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина здійснює перетворення природи, втілює в ній свої цілі і тим самим суб’єктивує світ предметності.

Структура практики включає такі елементи: суб’єктивну діяльність людини і об’єктивні властивості буття. При більш детальному підході можна виявити такі основні структурні елементи: потреби людини, цілі діяльності, мотиви діяльності, засоби діяльності, власне діяльність, результати діяльності.

В залежності від того, на що спрямована практична діяльність, виділяють два види практики: матеріально –виробничу і соціально-історичну.

Матеріально-виробнича практика є процесом впливу людини на природу, що здійснюється за певних економічних умов і метою якого є перетворення природи у відповідності потребам людини. Історична практика – це такий вид практики, який спрямований передусім на зміну способів життєдіяльності людей, тобто конкретно-історичних форм власності, розподілу та привласнення продуктів, державних і політичних загалом інституцій, громадських установ, соціальних відносин.

Дані види практики відрізняються одна від одної об’єктом перетворення, цілям та засобам діяльності. У виробничій практиці засобами діяльності виступають фізичні сили самої людини та різноманітний світ матеріальних штучних створених засобів, а її метою є створення певних предметів. У рамках соціально-історичної практики люди використовують в якості засобів громадські установи, інститути, партії, інші об’єднання. Метою цього виду практичної діяльності є зміна суспільства, характер соціального життя, політичних, юридичних та інших відносин.

Отже, практика – це активна чуттєво-матеріальна діяльність конкретно-історичного суб’єкта, у ході якої він здійснює матеріальне перетворення об’єкта відповідно до своїх цілей, ідеального проекту, дійсності, а також змінюється і розвивається сам.