1. Російська філософія ХІХ – ХХ століття

 

Філософію XІX-ХХ століття характеризують різноманітні школи, напрямки, течії, що є відображенням складності суспільного життя, його суперечливості. До них належать: марксистська, феноменологічна, герменевтична, екзистенціальна, неотомістська, неопозитивістська тощо.

Початком послідовного розвитку російської філософії відноситься до другої четверті ХІХ століття. В 40 – 50 роках ХІХ століття основні ідейні спори велись щодо майбутніх шляхів розвитку Росії. Склалося два напрямки - західники і слов’янофіли. Західники орієнтувалися на європейські моделі розвитку, протиставляючи слов’янофілам самобутність Росії, яку вони бачили в селянській общині , в православності і соборності російського народу. Словянофіли, серед яких були І.В. Кірієвський, К.С. Аксаков, Ю.В. Самарін, намагались заперечити німецький тип філософствування і виробити на основі істинно вітчизняних ідейних традицій особливу російську філософію. І.В. Кірієвський ставив принцип несуперечливої цілісності усунення суперечностей між розумом і вірою істиною духовною і природно - життєвою. Релігії відводиться роль духовного лідера.

А.С Хомяков вважав істинною словянською релігією православну віру. Тільки православній вірі характерна соборність , свобода, які спиралися на любов до Бога.

Однак ранні слов’янофіли не змогли створити цілісної філософської системи як і пізні - 70 – 80 років.

І в цілому, філософія слов’янофілів за своїм змістом залишилася релігійно – етичною.

Західники були переконані, що росіянам потрібно вчитися філософії Заходу. В 30 роках Х1Х століття в гуртку Н.В. Станкевича вивчали твори Г.Гегеля. В цей час проявила тенденція надати філософським ідеям прикладного значення., використати їх для перетворення російської реальності. Ідеї Гегеля відходили, а на зміну їм утверджувалися погляди Фейєрбаха, матеріалістичні та нігілістичні ідеї.

До ранніх західників відносяться П.Я. Чаадаєв, Н.В.Станкевич, В.Г.Бєлінський, А.І.Герцен. А.І.Герцен діалектику Гегеля називав «алгеброю революції». Він є прихильником ідеї єдності. Він підкреслює єдність природи і людини, матерії і свідомості, емпіричного досвіду і раціонального мислення, природи і філософії, науки і життя. Майбутнє Росії він повязував з ідеями народного соціалізму, стає ідеологом народництва, закликає до бунту, негайне скинення влади. Пізніше одним із лідерів західників став М.Г.Чернишевський. На нього значно вплинула антропоцентрична, матеріалістична філософія Л.Фейєрбаха. Значне місце в його філософії займає людина з її соціально – політичним, економічним і етичним аналізом. М.Чернишевський вважав матеріальні умови існування людини є основою її існування. Філософія західників має революційно – демократичний зміст.

В.С. Соловйов – автор оригінальної філософської системи. Він вважав , що абсолютно сущим є Бог, який уособлює позитивну єдність всього існуючого. Відома формула Соловйова : «Абсолютне здійснює благо через істину в красі» Виділяє три абсолютні цінності – істина, благо і краса. Любов – це та сила, яка підриває коріння всякого егоїзму. Істинна духовність – це любов до Бога як злиття з ним, - істинне спасіння людини, подолання нею смерті.

Початок ХХ століття в російській філософії представлений філософами Н.А.Бердяєвим,І.П.Лапшиним, А.Ф.Лосєвим та інші.

Філософія М.А.Бердяєва глибоко екзистенціональна. Центральною темою є людина, людина вільна, творча. Важливу роль відводить Богу як творцю, який завжди присутній як велика духовна сила. Вважав , що людина перетворить світ відповідно до принципів свободи і творчості.

О.Ф.Лосєв в своїй системі об’єднав феноменологію, діалектику і символізм. Основою філософського аналізу є не поняття, а ейдос, пронизане смислами живе буття предмета. Поняття не може охопити все, це може зробити лише ейдос. Погляди Лосєва мають конструктивно – діалектичний характер з символічним визначенням.