3. Чуттєве і раціональне, емпіричне і теоретичне пізнання

 

Пізнання людиною світу, формування пізнавальних образів починається з чуттєвого контакту із зовнішнім світом, з чуттєвого відображення, з «живого споглядання».

Під «живим спогляданням», «чуттєво – сенситивним відображенням» розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприймання, уявлення.

Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього їх впливу на органи чуття людини. Відчуття не дає цілісну характеристику дійсності, а лише пізнає окремі властивості, сторони об’єктів. Однак відчуття мають ряд недоліків: мають межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати; для них характерна мінливість, нестійкі, відносні. Відчуття не дають суттєвої відмінності між суттєвим і несуттєвим.

Сприймання – це цілісне відображення предметів і явищ дійсності в свідомості людини. Сприйняття має активний характер, воно відображає в єдності із всебічними характеристиками об’єкта також і все багатогранне життя суб’єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії. Більш високою формою чуттєвого пізнання є уявлення.

Уявлення – чуттєвий образ, який формується на основі минулого досвіду. Уявлення – це узагальнений образ реальності. Уявлення включає образи пам’яті і образи уяви. Останні утворюють картину майбутнього. Чуттєве відображення є джерелом будь – якого знання про дійсність.

Об’єктом чуттєвого пізнання є окремі властивості, результатом пізнання є формування образу реальності.

Вищим етапом пізнання в порівнянні з чуттєвим є раціональне пізнання. Формами раціонального пізнання є поняття, судження, умовиводи.

Поняття – це форма раціонального пізнання, в якій відображається сутність об’єкта і дається його всебічне пояснення. Поняття як знання сутності, знання про загальне і закономірне формується врешті-решт на основі практики. Зміни понять є результатом зміни наших знань про дійсність або самої дійсності, що відображається в поняттях. Поняття ще називають слова, що фіксують суттєві характеристики як класу, так і окремих предметів.

Судження – це форма раціонального пізнання, в якій розкриваються зв’язки і відношення між предметами, явищами і процесами . Це є речення, які зв’язують між собою поняття, які розкривають реальність. Судження розкривають сутність поняття.

Умовиводи – це форма раціонального пізнання при якій на основі двох суджень утворюється третє. Є індуктивне і дедуктивне мислення. Об’єктом пізнання є зв’язки, функції та відношення речей. Результатом раціонального пізнання є створення понять, учень, теорій, концепцій.

Розвиток пізнання відбувається на двох рівнях емпіричному і теоретичному, що відповідає руху мислення від знання явищ до знання сутності. Явища – це окремі відношення предметів, їх зовнішнє буття.

Зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно – емпіричне, буденне пізнання, яке виникає з формуванням людського суспільства. Це пізнання не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. Емпіричне знання – відображення явищ, окремих відношень, безпосередніх зв’язків предмету. Одиниця емпіричного знання - факт. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами.

Формами емпіричного рівня є : описи, зведення, протоколи.

Описи – характеристика явищ, за допомогою наукової термінології. Зведення – фіксація явищ за допомогою наукового інструментарію(позначень, символів). Протоколи – фіксація суджень, які мають вирішальний характер для позначення фактів.

Методами емпіричного рівня пізнання є:

- спостереження –реєстрація і фіксація властивостей і зв’язків в об’єкті пізнання;

- експеримент – вивчення явищ в штучно створених умовах;

- порівняння – співставлення предметів і явищ оточуючої дійсності;

- вимірювання – кількісна оцінка предмету пізнання.

На теоретичному рівні пізнання формується теоретичне знання, яке є відображенням сутності, на основі якої розкриваються внутрішні зв’язки предметів, явищ, процесів оточуючої дійсності. Ці зв’язки пізнаються на абстрактно-мислительному рівні. Це те, що у Канта називається «річчю в собі».

Основним елементом теоретичного пізнання є теорія, як форма логічного мислення, я якій найбільш повно реалізується знання про предмет. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми як ідея, проблема, гіпотеза, концепція і теорія.

Ідея – форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на перетворення, також поєднання істинного знання про дійсність і суб’єктивну мету перетворення.

Проблема – форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і можливість передбачення наукового пізнання.

Гіпотеза – це форма і засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.

Концепція – форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї. До методів теоретичного рівня пізнання належать: аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного і історичного.

Гіпотетико–дедуктивний метод – це метод наукового дослідження, який полягає у висуненні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції.

Аксіоматичний метод – це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються за вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

Історичний метод передбачає розгляд об’єктивного процесу розвитку об’єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями.

Логічний метод - це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, системі понять.

Отже, зміст пізнання включає як чуттєве, раціональне, емпіричне так і теоретичне пізнання.