1. Проблема свідомості у філософії

 

Проблема свідомості у філософії – одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки. Проблемою свідомості займаються психологія, психіатрія, медицина, біологія, логіка, релігія, антропологія і філософія. Складність її для дослідження полягає в тому, що вона не фіксується ніякими приладами, акти свідомості залишаються невловимими.

Свідомість в широкому розумінні слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне начало. Джерелом свідомості є людське буття.

Людина підтримує зв’язки із зовнішнім світом через предметно – практичну діяльність, яка є активною і свідомою формою пристосування до навколишнього середовища, використовуючи при цьому свої пізнавальні можливості і надаючи їй духовно - ціннісного значення.

Органом свідомості є людський мозок, який має властивість відображати світ у формі образів.

В історії філософії проблема свідомості набула найрізноманітніших тлумачень.

Ідеалізм вважає, що свідомість є активним творчим началом матерії і наділена надматеріальними, надприродніми властивостями. Свідомість відривалась від людини і природи, їй приписувалося самостійне, незалежне існування. Як стверджували ідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.

Згідно з дуалізмом у світі завжди існує дві самостійні субстанції – матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась. Відповідно відпадала й необхідність вирішення питання про її походження.

Матеріалізм ХVІІ – ХVІІІ ст. розглядає свідомість як пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як функцію організованої матерії. Матеріалісти завжди шукали спільність між явищами свідомості і об’єктивним світом.

Вульгарно – матеріалістичні концепції ототожнювали ідеальне з матеріальним, думку з нервово – фізіологічними структурами мозку.

Гегель як представник німецької класичної філософії впритул підійшов до соціально – історичної природи свідомості. Він вважав, що свідомість (суб’єктивний дух) потрібно пов’язувати з об’єктом, залежить і визначається історичними умовами.

У марксистській концепції свідомість, по - перше, розглядається як функція головного мозку, по – друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує і розвивається в процесі взаємодії людини з реальністю, на основі її чуттєво – практичної діяльності, суспільно – історичної практики.

Відображаючи об’єктивний світ, свідомість детермінується природнім і соціальним середовищем.

Світова філософська думка ХХ ст. переважну увагу приділяла ролі суб’єктивних факторів у існуванні та функціонуванні свідомості. Зв'язок свідомості з мисленням, мовними та іншими структурами несвідомого.