2. Українська філософія XIV - XVI століття

 

Українська філософія XIV - XVI століття представлена діяльністю православних братств.

Гуманістичний напрямок розвитку філософії України репре­зентують такі мислителі, як Ю.Дрогобич (1450 -1494), П. Русин (1470- 1517), С. Оріховський ( 513 – 1566) та інші. Характерною рисою їх гуманістичного вчення був антропоцентризм, проблеми людини, її духовність, внутрішній світ.

Юрій Дрогобич у своїх поглядах на світ, людину та історію звеличував силу знання, та людського розуму. Він вважав, що людина здатна пізнавати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю у природі непохитних законів. Аналізуючи людину й історію, Юрій Дрогобич твердив, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою, де головне місце належить природнім силам відповідно до велінь Бога.

Стефан Оріховський вважав, що кожна людина має самодостатню цінність і від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на тварину. Оріховський питання сенсу життя людини визначав через торування шляху до безсмертного життя людини, живучи розважно, чесно й побожно. Основною чеснотою людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього духовного оновлення, морального вдосконалення.

В поглядах на державу, Оріховський заперечує її божественне походження, виступає проти підкорення світської влади церковній, але підтримує ідею природного права, щоб люди від народження мали рівні права.

Другий гуманістичний напрямок мав зв'язок із діяльністю просвітників Острозької академії (Г. Смотрицький, Й. Княгиницький, І. Вишенський). Визначальними рисами цього напрямку були: просвітництво, розвиток давньослов'янської мови, протистояння католицькій експансії, орієнтація на духовне життя людини.

Їх твори показали, що осягнення Божественної істини в процесі здобуття навичок розрізнення численних смислових відтінків слів, проникнення в їхню приховану духовну сутність є одночасно й процесом становлення людини як особистості, її самотворення.

У XVI столітті на Україні виникають релігійні організації православної орієнтації, так звані братства, діяльність яких була спрямована проти національного, соціального й духовного гноблення українського та білоруського населення з боку панської Польщі і католицької церкви.

Такі братства були створені у Львові, Києві, Вільно, Мінську, Острозі та багатьох інших містах.

Характерними рисами діяльності братських угруповань були: антиклерикальна спрямованість - антикатолицизм; протест проти національного і соціального поневолення; культурно-просвітницька діяльність; розгляд проблем людини, поєднання в ній тілесного і духовного начал, як творення Божого.

Діяльність братських шкіл,попри їхню історичну обмеженість, сприяла становленню самосвідомості давньоруського етносу, його духовності, розвитку гуманістичних традицій української філософії.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково – освітнього гуртка, що утворився в місті острозі у останній третині ХV1 ст. ( на базі Острозької братської школи, у подальшому – академії) і який очолив ректор Острозької академії Г.Смотрицький.

До складу цього гуртка належали відомі письменники – полемісти Х.Філарет,С.Зизаній, В.Суразький, Клірик Острозький, З.Копистенський, М.Смотрицький, першодрукар Іван Федоров. До цього гуртка духовно належав І.Вишенський, вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. Іван Вишенський важливу увагу приділяв проблемам самопізнання людини, рішуче виступав проти західного впливу на українську культуру і світогляд; вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та почуття до Бога, ніж католицька віра; закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках.

Острозькі просвітники відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільності від ополячення і окатоличення, порушували питання про громадські права й особисті права громадян,орієнтувалися на внутрішнє духовне життя людини, що узгоджувалось з філософсько – світоглядними впливами Візантії; обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналежності.