1. Особливості філософії Нового часу

 

1. Визначальною особливістю Нового часу (XVІІ – XVІІІ ст.) є народження і утвердження нового суспільного ладу – буржуазного, який висуває і обґрунтовує нові цінності і засади людського буття у порівнянні з феодалізмом. В центрі уваги нового світогляду вже не віра, розум. Основні парадигми Нового часу: «Знання - то сила!»( в основі ставлення людини до світу лежать знання; перевага надається фактичному, позитивному знанню явищ дійсності, що базуються на науці й експерименті; друга парадигма – опануй природою в імя користі і успіху самого життя( прагматично діловий підхід до світу, що виробляється на основі впровадження науки в виробництво, типовим для Нового часу).

Машинне виробництво, яке витісняло ремесло потребувало точних знань про закономірності природи. Схоластична філософія Середньовічччя вузловою проблемою мала Бога і мало уваги звертала на поцейбічний світ, земний світ, тому вона і не виробила методології пізнання цього світу. Внаслідок цього перед суспільством постала проблема розробки методів, шляхів і прийомів вивчення природи. Саме тому проблема методу є однією із центральних в філософії нового часу.

На зміну споглядальній натурфілософії приходить експериментальне природознавство, виробляють кількісні критерії для оцінки природних явищ. Важливого значення набувають спостереження, вимірювання, порівняння, аналіз, експерименти та основні на них індуктивні умовисновки. Біля джерел такого розуміння наукової творчості стоїть Ф.Бекон.

Прагнення до систематизації, кількісний ріст і диференціація знання викликають розвиток теоретичного мислення. Тому поряд з розвитком чуттєвого, емпіричного пізнання світу розвивається і раціональне, математичне мислення. Ці два типи пізнання і формують основні напрямки філософського мислення Нового часу: емпіризм та раціоналізм, найбільш яскравими виразниками яких були відповідно англійський філософ Ф.Бекон і французький філософ Р.Декарт. Емпіризм(від грец. «емпірія» - досвід) – вважає чуттєвий досвід єдиним істинним джерелом знань. Раціоналізм (від лат. «раціо» - розум) вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути виведеним тільки із самого розуму.