3. Середньовічна схоластика. Номіналізм і реалізм

 

Провідним напрямком у розвитку філософії феодального суспільства була схоластика (від грец. - школа) - тип середньовічної філософії, цілком підпорядкованої релігії. Це філософське вчення, котре було відірване від життя, від реальних проблем, мало єдину мету - обґрунтування і захист теології, релігійного світогляду. Тому основними проблемами, на які звертали увагу схоласти, були: примат віри над розумом, віри над знанням, наукою; теоцентризм; бог як абсолютна сила й абсолютна влада; Бог як буття, істина і благо тощо. Філософською основою схоластичних вчень були ідеї античної філософії, особливо Платона й Аристотеля про вічність «ідей», про бога як рушійну силу, «форму усіх форм « і т. ін.

Представником середньовічної схоластики, як напрямку у філософії, був християнський теолог, один із «батьків церкви» Аврелій Августин (354 - 430 pp.). Його вчення - головне джерело ранньої схоластики. Августин написав понад 100 праць, спря­мованих проти науки і матеріалістичної філософії. Відомими його творами є: «Про безсмертя душі», «Сповідь», «Про град Божий», «Про єресі» та інші. Основну ідею творів Августина можна відобразити одним судженням: весь світ створений богом і пізнається людиною завдяки йому. Августин Блаженний систематизував християнський світогляд, спираючись на принципи платонізму. Протиріччя людської душі, зв'язок людини з Богом, добро і зло, історичний час і вічність, смисл людської історії – ось ці проблеми , які найбільше його цікавили. Щодо проблеми стосунків людини і Бога, то Августина найбільше цікавило питання про гріховність людини перед Богом , причини і наслідки першородного гріха Адама і Єви. Гріх набуває у нього всесвітнього значення. Зло у світі не помилка творця. Бог не відповідає за нього Зло – це вільний вибір людини. Вона протиставила волі Бога свою людську волю. Зло виявляється у повстанні людини проти Бога. Оскільки Бог не створив зла, то воно не має справжньої реальності, тобто воно не існує само по собі. Зло – це лише відсутність, нестача добра.

Розмірковуючи над проблемою співвідношення віри і розуму, Августин у дусі загальнорхристиянської традиції віддає перевагу вірі. Він вважає, що розум є потрібним для світосприйняття християнської доктрини, але його повинна випереджати віра. «Вірюй, щоб зрозуміти», - таку тезу висунув Августин.

Августин - відвертий апологет церкви, християнських догматів, намагався світську владу поставити під контроль церковної. За заслуги перед християнством отримав назву «Блаженного». За вченням теолога, бог - абсолютна сила, абсолютна влада, начало всього існуючого, всемогутність у всьому. Бог не лише створив світ, але творить його безперервно. Він створив природу, матерію, простір, час, душу людини. Августин висунув одне з доведень існування бога, котре згодом було названо «онтологічним». Згідно з останнім, буття бога обґрунтовується, виходячи з ідеї його вседосконалості.

Важливе місце у середньовічній філософії займала боротьба номіналістів і реалістів з приводу природи загальних понять, так званих універсалій.

Реалісти (Ансельм Кентерберійський, Іоанн Скот Еріугена), відповідно із вченням Платона, вважали, що реально існують лише загальні поняття, які є вічними. Вони існують до речей, до природи; нібито поняття «будинок взагалі», «людина взагалі» і т. д. існують до появи конкретного будинку, людини тощо.

Номіналісти (Іоанн Росцелін, П'єр Абеляр, Вільям Оккам) дотримувалися інших поглядів. Вони стверджували, що реально існують лише окремі речі, котрі передують поняттям про них. Поняття є лише іменами, назвами речей (лат. nomina - назва, ім'я). Поняття утворюються у процесі пізнання окремих речей і окремо від них не існують.

За цією, здавалось би, абстрактною суперечкою таїлася суттєва філософська проблема, а саме - що чому передує: об'єктивно існуючі речі поняттям про них чи, навпаки, поняття, котрі є продуктами мислення, передують самим речам; наше пізнання йде від речі до поняття чи від поняття до речі. Слід відзначити, що тут, у зародку, вже містилися елементи емпіризму і раціоналізму, матеріалізму та ідеалізму, котрі отримали свій розвиток пізніше.